НХЛ: Піттсбург - володар Кубку Стенлі-2017

Рендалл Коллінз — визнана величина в американській соціології. Коло його інтересів тягнеться від науки соціології до геополітики, але основною сферою його діяльності є теорія революцій і державного розпаду. Він набув широкої популярності як людина, що передбачила крах СРСР у ті дні, коли на початку 80-х комуністична твердиня виглядала непохитною, як ніколи. Тим самим Коллінз довів адекватність своїх інтелектуальних побудов.

У рамках цієї статті ми спробуємо проаналізувати нинішній стан України крізь призму концепцій, викладених у книзі Р. Коллінза "Макроісторія. Нариси соціології великої тривалості". В ній автор показує, що формування і розвиток держав та народів відбувається не у вакуумі, а в конкретному міжнародному оточенні, і тому геополітика визначає внутрішнє життя держави більше, ніж будь-що інше.

На жаль, тут ми не можемо обговорити і переказати всю книгу, тому звернемо увагу на три основні теми, вкрай актуальні для сучасної України. Це теорія геополітичного престижу етносу та ідеологій, а також теорія військово-фіскальної кризи, що дозволила Коллінзу передбачити розпад Радянського Союзу.

Теорія геополітичного престижу в застосуванні до ідеологій вкрай проста. Вона виходить з припущення, що люди схильні йти за ідеями, які розділяють жителі найбільш успішних і впливових країн. Погодьтеся, більшість українців вірять в ідеали ліберальної демократії з тієї причини, що ці ідеали популярні на багатому Заході. А не тому, що всі сіли й прочитали роботи Джона Локка або інших класиків політичної думки і прийняли рішення, що лібералізм — це добре. А якщо завтра провідною наддержавою стане тоталітарно-конфуціанський Китай, ми цілком можливо побачимо, що вчорашні демократи перефарбуються в махрових поборників стабільності і чиношанування, так само, як у роки Перебудови вчорашні комуністи враз стали демократами.

Аналогічну логіку Р. Коллінз бачить також у функціонуванні і розвитку народів. Він виходить із передумови, що ніяких "стабільних" народів насправді не існує. Дитина народжується, не маючи національної приналежності, це її придбання в процесі дорослішання. Будь-який національний проект росте і розширюється, переконуючи потенційних учасників у своїй перспективності, що прямо пов'язане зі створенням власної держави.

За твердженням Р. Коллінза, геополітичний престиж держави легко конвертується в прагнення до асиміляції з правлячою в ній етнічною групою. А падіння цього геополітичного престижу неминуче призводить до того, що навіть, здавалося б, досить монолітна і стійка нація починає розвалюватися на шматки. І в ній виявляється величезна кількість "спочатку" існуючих етносів та інших сепаратистських груп, що прагнуть набути незалежності.

Яскравим прикладом такого розвитку подій є Російська імперія після 1917 року, коли на руїнах держави замість офіційно єдиного Російського народу, з нізвідки, виникла величезна кількість різних національностей: українці, кубанці, білоруси, донці, сибіряки... Якби більшовики не зібрали імперію назад в єдину державу, зараз замість росіян була б ціла група різних народів. Аналогічно, якби нам і білорусам не вдалося вибити собі національно-культурну автономію, то ніяких України і Білорусі з окремими народами сьогодні на мапі б не було.

Такий підхід надає рухливості етнічній і ідеологічній мапі, показуючи, що народ та ідеологія є більшою мірою наслідком, а не причиною геополітичних процесів. Хоча американський дослідник підкреслює, що швидкість функціонування держав і етносів украй різниться. Але немає жодних причин, з яких держава, що достатньо довго знаходиться на вершині геополітичної могутності, не може перетворити усе своє населення на єдиний народ. Крім того, що цей процес повинен зайняти декілька століть. А це практично неможливо, оскільки жодна держава не може так довго бути на коні.

Третьою, і найбільш важливою, в нашому обговоренні концепцією буде теорія військово-фіскальної кризи, що розвивається Р. Коллінзом услід за Тедою Скочпол і Джеком Голдстоуном. Фактично це теорія революцій.

Усі ми знаємо марксистську теорію революції. Вона виходить з припущення, що є домінуюча соціальна група, що несправедливо привласнює велику частину громадського доходу, і пригноблені, що прагнуть змінити ситуацію на свою користь. Проте світова історія показала, що наскільки б сильно окремі соціальні групи не бунтували проти існуючого режиму, поки репресивні органи справно функціонують, почати революцію практично неможливо.

Це змусило сучасних соціологів відійти від марксистського доктринерства і почати досліджувати причини, з яких в одних державах сталися революції, а в інших ні, при однаковому рівні соціально-економічного розвитку. В результаті сталося творче переосмислення військово-фіскальної теорії держави. Згідно цієї теорії, завдання держави полягає в тому, щоб зібрати зі своїх громадян достатньо грошей для утримання армії. Власне, саме в цій логіці і розвивається будь-яка державна діяльність, включаючи і такі "соціальні" функції, як спорудження доріг, лікарень і шкіл…

У разі ж, якщо у держави закінчуються гроші на утримання армії, поліції і інших служб пригнічення, вона стає нестійкою. Але це лише фіскальна компонента кризи. Оскільки навіть гостра нестача грошей не може скрушити державу саму по собі. І тут на сцену виходять два останні елементи, що викликають безповоротний колапс державних інститутів.

Перший елемент — це військова поразка. Якщо армія розбита, легітимність правлячого режиму в умовах економічного зубожіння падає до нуля. Військові часто починають виходити з-під контролю, оскільки більше немає грошей, щоб купити їх вірність або відновити боєздатність армійських підрозділів після поразки.

Другий елемент, навіть страшніший, ніж програна війна — це розкол у верхах. Як правило, уряд, в умовах надзвичайної ситуації і гострої нестачі грошей, намагається обкласти податками раніше недоторканних "священних корів". Але люди, які з тих або інших причин уникали оподаткування, особи вкрай привілейовані та високопоставлені, і це дозволяє їм активно протидіяти подібним ініціативам згори.

Зрештою, саме протидія китайських і французьких дворян спробам уряду обкласти їх податками і стала останньою краплею, що зламала хребет держави і дозволила масам безчинствувати. У випадку з Жовтневою революцією велику роль зіграла військова поразка і той факт, що Російська імперія з 1907 року жила в основному на французькі позики.

У всіх цих випадках, як резонно вказали Т. Скочпол і Д. Голдстоун, після періоду анархії на місце потерпілої крах держави приходив набагато агресивніший, мілітаризований і бюрократично-ефективний режим, що успішно вирішував більшість проблем попередників. Яскравими тому прикладами були наполеонівська Франція, Радянський Союз і комуністичний Китай. Хоча країни, що пережили революцію, систематично відстають у своєму економічному розвитку від сусідів, що уникнули подібних струсів.

Р. Коллінз на початку 80-х наклав теорію військово-фіскальної кризи до Радянського Союзу і показав, що в умовах, коли Кремлю доводиться тримати військове угрупування в Європі, Афганістані і на кордоні з Китаєм, крах держави неминучий. Оскільки у комуністів у певний момент закінчаться гроші, що невідворотно призведе до конфлікту між військовими і господарськими елітами. Армійська верхівка настоюватиме на продовженні протистояння із Заходом, а господарники стверджуватимуть, що не можуть віддавати на військові потреби все ними зроблене. Зараз ми знаємо, що "господарники" рішучо перемогли в цьому протистоянні, перекувавшись в олігархів. Для об'єктивності слід зазначити, що американський дослідник не передбачив руйнівного потенціалу різкого падіння цін на нафту і рейганівської програми "Зоряних воєн" (що втягнула СРСР у новий виток гонки озброєнь), і тому припускав, що Союз розпадеться не через 10 років, а через 30-50.

Тепер, коли ми виклали теоретичну частину, давайте перейдемо до її практичного застосування на прикладі нашої країни. Очевидно, Україна повним ходом йде до військово-фіскальної кризи, що створює потенційно революційну ситуацію. І коли я говорю про революційну ситуацію, то маю на увазі не танці на Майдані, а масові публічні страти.

Війна і падіння цін на сировинні ресурси, що становлять значну частину українського експорту, підірвали нашу економіку. По суті, ці три роки ми йшли вниз і зводили кінці з кінцями лише завдяки траншам МВФ. Але наразі, після перемоги Трампа, питання про те, чи отримаємо ми наступне фінансове вливання, залишається відкритим. Фактично, нестримно зростаючі тарифи є прихованою спробою держави ввести нові податки, не запроваджуючи їх офіційно. При цьому наш уряд мудро уникає підвищеного фінансового навантаження на олігархів і урядовців. Оскільки вони, на відміну від безмовних "пересічних українців", можуть своєю опозицією по відношенню до правлячого режиму підірвати його стійкість і викликати обвалення системи.

Але очевидно, що рядовий українець бідний, як церковна миша, і грошей з нього багато не візьмеш. Тому, які податки і тарифи не вводь, перед смертю не надихаєшся. Якщо МВФ не дасть траншу, наша економіка рухне, а бюджет спустошиться. Хоча вона і з траншем, швидше за все, рухне. І це змусить навіть такий корумпований уряд, як наш, запустити руку до кишені олігархів і почати боротися з корупцією не на словах, а на ділі. Зрештою, раніше або пізніше механізм внутрішньоелітного розколу буде запущений.

Стосовно військової поразки, то очевидно, що для Росії влаштувати його нам у тій або іншій формі не проблема. Навряд чи Кремль планує широкомасштабне вторгнення вглиб України. Швидше за все, справа закінчиться кількома пограничними битвами, новим принизливим Мінськом, а далі наша держава рухне під власною тяжкістю. І ось цей хаос РФ зможе окуповувати, не докладаючи значних зусиль.

Тепер, коли ми обговорили механізм потенційного краху України, слід звернути увагу на геополітичні особливості функціонування нашої нації та її світоглядної позиції.

Якщо прикласти до нашої країни концепції Р. Коллінза і здоровий глузд, стане очевидно, що української політичної нації по суті немає. Точніше кажучи, на рівні країни досягнуто консенсус про те, що треба приєднатися до якоїсь "наддержави". Уся катавасія і "глибокі" ідеологічні розбіжності, що визначають внутрішню і зовнішню політику нашої країни, полягають в тому, під кого лягти. Європа або Росія — наш вибір?

Україна не є полюсом тяжіння для більшої частини свого населення. Скажи, читач, якщо середньостатистичному українцеві запропонувати американське громадянство, через скільки секунд він забуде Батьківщину, як страшний сон?

Саме існування України як незалежної держави можливо з тієї причини, що у нас існувала хистка рівновага між прозахідними і проросійськими зрадниками. Останні три роки вона зберігається, внаслідок того, що Крим тепер у РФ, а ЄС нас до себе не бере.

Проте ситуація такої нестійкої рівноваги у будь-який момент може бути порушена, якщо на найближчих виборах у країнах Європи переможуть ультраправі євроскептики. Коли ЄС почне розпадатися, навіть сліпі і безглузді, яких у нас більшість, зрозуміють, що ніяка Європа нам не світить. Після чого сьогоднішні захоплені євроінтегратори, цілком масово, перетворяться на русофілів і побіжать назустріч РФ, що стане початком кінця. Саме для того, щоб цього не сталося, нинішня влада так систематично розповідає нам про безвізовий режим. Хоча абсолютно зрозуміло, що він нам не світить.

Висновки

Україна знаходиться на межі глобальної дестабілізації. Ми картковий будиночок в центрі урагану. Одна з ключових думок Р. Коллінза стосовно розпаду держави полягає в тому, що уряд — це за своєю суттю військова коаліція, яка, поки усі стережуть усіх, продовжує функціонувати. І тому, після певного моменту, коли запас міцності вичерпаний, вона може працювати достатньо довго. І розпад її відбувається несподівано і, здавалося б, практично на рівному місці, за лічені дні.

Втрата контролю над ситуацією в країні, у разі, якщо не станеться дива, практично неминуча. Під дивом я маю на увазі дійсно диво: російсько-китайську війну, масове повстання на Кавказі, Вашингтон насправді занепокоїться протистоянням з РФ і дасть нам величезну купу грошей… У будь-якому випадку це події, на які ми жодним чином не можемо вплинути.

Тому поговоримо про те, на що ми можемо вплинути. Якщо почнеться повноцінний розпад державної машини, то наш суверенітет може спробувати врятувати армія. По суті, військові — це теж частина уряду, а офіцерський корпус — взагалі різновид чиновників. У них є навички управління та ієрархія, що дозволить їм у разі потреби швидко створити уряд. І якщо губернатор або міністр не можуть розстріляти свого підлеглого за відмову виконувати накази, то для енергійного генерала або полковника, що вирішив стати Гетьманом, це не проблема. Фактично втручання армії в політику є останньою зупинкою перед неминучим сповзанням в анархію, російським вторгненням і втратою суверенитету.

Кремль не може допустити повноцінного завершення спровокованого ним процесу розпаду нашої країни. Оскільки справжня революція призведе до влади набагато мілітаризованіший режим, для якого пожертвувати парою-трійкою мільйонів громадян для захоплення Кубані і Криму не буде проблемою. І тому повномасштабна війна з РФ, у разі дестабілізації, як і сама дестабілізація, неминучі.