У спортивках і з "ліхтарями" під очима: українська армія показала, як забирають молодих хлопців на службу

В Україні вже пройшло рівно півтора місяці зі старту весняної призовної кампанії на строкову військову службу, попереду ще стільки ж.

Про те, як проходить призов, і що думають про це самі призовники пише військовий кореспондент Андрій Агєєв для порталу armyinform.

Вранці у дворі Хмельницького обласного збірного пункту близько трьох десятків юнаків. Умовний дрес-код незмінний, більшість в спортивних костюмах і кросівках.

Четверо грають у м'яч, ще п'ятеро стоять навколо офіцера з Нацгвардії, про щось жваво розпитують - цікавляться. Решта - в смартфонах. Ще десятка два метушаться в кабінетах лікарів медичної комісії, проходять профвідбір, спілкуються з психологами.

Полковник Олег Попович підкреслив, що жоден строковик не буде проходити військову службу в районі проведення операції Об'єднаних сил, вони будуть служити виключно в пунктах постійної дислокації своєї військової частини.

- Відверто дивує недостатня обізнаність призовних хлопців. Багато з них запитують: "...А чому я не можу проходити строкову службу в районі ООС?... Як мені потрапити на війну?". Ми пояснюємо, що до сил і засобів в районі виконання бойових завдань у складі операції Об'єднаних сил можуть бути залучені тільки ті військовослужбовці, які уклали контракт зі Збройними Силами України. Тобто ті, у кого служба у війську є основною професією. "І у вас буде така можливість, якщо під час строкової вирішите продовжити службу підписавши контракт!", - говоримо ми їм і пояснюємо механізм реалізації такого права − - підкреслив офіцер.

Серед хлопців у дворі виділявся один, який постійно жонглював яскраво-помаранчевим м'ячем. То на вказівному пальці крутив, ніби глобус, то майстерно ногами набивав.

Я підійшов, ми познайомилися, розговорилися. Звуть його Сергій, прізвище Миколаїв. Хлопець народився і виріс у Старокостянтинові, восени йому виповниться 20 років.

- Служити у війську-моє рішення. Мама і тато не дуже раділи і підтримали. Та й сам я прийшов до цього не відразу. Після закінчення школи недовго думав, ким стати в майбутньому, яку професію отримувати. Люблю Природничі науки: біологію, хімію, звірів і тварин люблю, тому і вирішив стати ветеринаром. На моє рішення служити в армії в основному вплинула компанія моїх нових друзів, з якими я познайомився на гімнастичному майданчику минулого літа в своєму місті. Двоє сьогодні служать за контрактом. Спробую потрапити в НГУ, може в прикордонники, а там вже я буду проситися на службу з собаками – в кінологи. І якщо не приймуть, не ображуся і служити все одно піду, − впевнено, не сумніваючись, підсумував Сергій, не випускаючи з рук свого м'яча.

Ще в коридорі медкомісії, біля Кабінету хірурга, я примітив хлопчину з синцем під правим оком. Зустрівши його на вулиці, запитав, Чи не боксер він випадково. "Ні, я футболіст, дзюдоїст і кухар!".

Так само розговорилися, виявився цікавим співрозмовником, досить розумним і розважливим в думках.

Владислав Григоренко 1998 року народження. Призивався Білогірським районним ТЦК і СП. У свої 22 роки вже встиг повчитися і покинути католицький ліцей у Польщі, пропрацювати там три роки від помічника кухаря до шефа кухні ресторану із заробітною платою в 1600-2000 доларів США на місяць, повернутися в Україну, побував пекарем та інженером-технологом на кондитерській фабриці в Івано-Франківську.

- Спеціальної освіти кухаря або кулінара я не маю, але в тому бачу своє покликання, сенс всього мого життя. У мене трохи притуплене відчуття нюху, і через це у мене сильніше і яскравіше, ніж у звичайних людей, відчуття смаку, - каже Владислав. - Я повернувся в Україну, щоб отримати тут гарну освіту в якомусь із вишів харчової промисловості.

Раніше повідомляли, дружна сім'я разом пішла на фронт, горе і радість навпіл: все заради України.

Як повідомляв Знай.uа, весна взула в Берці тисячі львів'ян на карантині: служу народу України.

Знай.uа писав, тисячі українців поповнять лави прикордонників: розпочався весняний призов 2021.