У п’ятницю, 23 жовтня, в Луцьку поховали Романа Максимюка — іменитого в минулому футболіста, який віддав життя за Україну. Про його долю родина та друзі не знали майже півтора року: ще навесні 2025-го спортсмена визнали зниклим безвісти. Лише 15 жовтня 2026 року ДНК-експертиза підтвердила: рештки тіла з поля бою справді належать назавжди 50-річному Максимюку — легенді «Дніпра» та «Волині», ексфутболістові «Прикарпаття» і «Динамо».
Про історію життя та загибелі захисника розповіло видання Sport.ua, із яким поділилися спогадами його колишні партнери та наставники. Усі співрозмовники сходяться в одному: попри карколомну кар’єру на найвищому рівні, Роман зберіг найкращі людські риси і життєві принципи.
«Людина з двома серцями»: звідки почався шлях Максимюка
Роман Максимюк народився 14 червня 1974 року в Биткові Надвірнянського району на Івано-Франківщині. Професійний футбол для нього почався з рідного «Прикарпаття», куди він потрапив 17-річним у 1991-му — ще в останньому чемпіонаті СРСР.
«Перше, що кинулося у вічі, коли Ромко в нас з’явився, — це людина з двома серцями, — згадує легендарний оборонець «Прикарпаття» Ярослав Ватаманюк. — Мене вражало, наскільки він був витривалим. Пробіг тест Купера так легко і швидко, що ми просто дивувалися». Лівоногий і неконфліктний, Максимюк швидко завоював місце в основі — а це у футболі, за словами партнерів, цінувалося особливо.
Трофей у «Зеніті» та повернення додому
За «Прикарпаття» Роман відіграв два з половиною яскраві сезони, після чого опинився в росії — спершу на перегляді в іжевському «Газовику-Газпромі», а згодом у пітерському «Зеніті». Саме там, за словами очевидців, він здобув свій єдиний трофей у кар’єрі. Тодішній начальник команди «Прикарпаття» Сергій Кулешов згадує, що сума трансферу стала другою за розміром в історії клубу — дорожче продавали лише Андрія Хомина в «Динамо».
Та справжню славу Максимюк здобув уже після повернення в Україну, виступаючи за «Дніпро» та «Волинь». Його швидкість і витривалість дозволили дограти на найвищому рівні аж до 37 років — рідкісний випадок для українського футболу.
Півтора року невідомості
На війну Роман Максимюк пішов уже у зрілому віці, залишивши футбол. Навесні 2025 року він загинув, захищаючи Україну, однак офіційно його оголосили зниклим безвісти. Понад рік рідні жили в невідомості, сподіваючись на інший результат.
Точку поставила ДНК-експертиза: 15 жовтня 2026 року вона підтвердила, що знайдені на полі бою рештки належать Максимюку. Через вісім днів, 23 жовтня, його поховали в Луцьку — місті, з яким тісно пов’язана його кар’єра у «Волині».
Історія Романа Максимюка — ще одне нагадування, що на цій війні поруч із простими українцями стають до зброї і спортсмени, яких свого часу знала вся країна.