Захисник з позивним "Хук" залишив керівну посаду і відправився на війну: "Краще у бруді окопу лежати, ніж в калюжі власної крові"
Сьогодні "Хук" командує одним з кращих взводів славетного батальйону "Айдар"
22 квітня 2021, 19:40
фото: 53 окрема механізована бригада
У 2014 24-річний Олександр пішов воювати на Схід щоб захищати Україну. До цього хлопець був менеджером і успішним начальником процвітаючої компанії.
Історію воїна з позивним "Хук" розповіли в пресслужбі 53 окремої механізованої бригади ім. князя Володимира Мономаха у Фейсбуці.
Потрапивши до лав ЗСУ Олександр вступив до складу легендарного 24 окремого штурмового батальйону "Айдар".
Всі роки війни "Хук" не "прогулював" бої і не був спостерігачем, а брав активну участь у подіях.
Величезний досвід, який захисник накопичив за 7 років, дався не простою ціною - 6 контузій і польове поранення. А разом з цим - орден "За мужність" III ступеня, медалі "За військову службу Україні" і "Захисник Вітчизни", не рахуючи численних відомчих відзнак.
Все для "Хука" почалося з викрадення. У ті часи він зустрічався з дочкою Сергія Самарського, депутата, патріота і громадського діяча Луганської області. Тоді сепаратисти відчувши слабкість влади починали активно діяти і проводити проукраїнські акції.
фото: 53 окрема механізована бригада
"Його в травні 2014-го вкрали бандити. Не довго думаючи, поїхав його визволяти. В штабі «Армії Юго-Востока», як вони себе називали, на підлозі лежав український прапор. Своєрідним паролем було пройти, наступивши на нього. Я переступив. Вивели, знову заводять – знову переступаю. Лають мене, а я стою на своєю – кажу, за батьком приїхав. Правдами-неправдами вдалося витягнути тоді Сергія з лап бойовиків. Цілу операцію проводили, зі мною ще Арсен Аваков тоді на зв’язок виходив. Як забрали з полону, стан чоловіка був важкий, над ним знущалися фізично і морально. Не тільки над ним. У підвалі разом з Сергієм ще були два журналісти підвішені, їх допитували з тортурами...",- згадує Олександр.
Після цих подій захисник повернувся в Сєвєродонецьк, де він звільнився зі своєї фірми і відправився в Старобільськ, де формували батальйон "Айдар".
За словами Олександра, бої почалися майже відразу. Зброї на всіх не вистачало і доводилося добувати її в бою.
"Зв’язку фактично не було. Але ми били ворога, звільняючи місто за містом, село за селом. Бо нас неможливо було передбачити, ми воювали зухвало, нешаблонно. Ми зрозуміли, що перемагають духом, впевненістю у собі та у власній справі. Кожна людина боїться і це нормально, працює інстинкт самозбереження. Важливо, щоб коли щось треба робити для справи, ти пересилював себе і робив. Ось я скільки років на війні, а все одно боюся. І буду боятися, але при цьому робити свою справу заради хлопців. Є багато способів виконати завдання, просто треба опанувати себе і все вийде добре. Солдат має думати головою, як вижити в бою і знищити ворога",- розповідає "Хук".
фото: 53 окрема механізована бригада
Перший рік для захисників запам'ятався жорстокістю загарбників.
"На початку війни ми повністю виправдовували свою назву як штурмовий батальйон - завжди були попереду на вістрі атаки. Проривалися до Луганського аеропорту, привозили десантникам воду. Штурмували укріпрайони. Лише раз, згадую, в окопі опинився, здається під Металістом. Тоді переконався, що краще в багнюці окопу лежати, ніж в калюжі власної крові",- каже воїн.
Олександр зізнався, що в далекому 2014 році у них не було в батальйоні бойової підготовки, як такої. Ворога били під гаслом "недоумство і відвага". І хоч вони і перемагали, але все одно несли великі втрати. Але потім з кожним роком бойові навички ставали все краще і краще.
"Якщо знань достатньо, тоді воїн може не просто механічно виконувати якісь вправи, а підходити до бойових завдань творчо, переводячи бій на рівень військового мистецтва", - вважає боєць.
Обов'язково підпишись на наш канал в Viber, щоб не пропустити найцікавіше